Вчора, 28 липня, стало відомо, що на війні загинув військовий, поет, ветеран російсько-української війни та видатний громадський діяч Гліб Бабич.

Про нього вічно нагадуватимуть “Подай Зброю” – гімн 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейси”, у якій сам Гліб служив кілька років, “Мольфар” — пісня-реквієм за загиблими українськими вояками, остання композиція для Kozak System.

Також Гліб Бабич написав понад 500 віршів, ось один з них:

«Коли смерть присяде на бруствер, спитає — «Ну що тут ти?»
Коли нас, як тісто, місить вогняний вал,
Я не стану смикати Бога — вийду в канал арти.
У піхоти з артою і Богом — завжди прямий канал.
Заглушаючи криком в рацію хрипкий голос війни,
Продиктую чарівні цифри, наче магічний код.
Скрипне радіо — «Прийняв. Тримайтеся, пацани».
Решту слів не почую. Бо знову накрив «приход».
Оживе на позиції стадо сталевих слонів,
Поверне свої хоботи в сторону наших бід.
І зайде у стволи із клацанням стиснутий божий гнів,
Для швидкої доставки — без декларацій і мит.
Навіть янголи завмерли в небі — як театральний зал,
Небо теж полюбляє сипати — снігом, градом, дощем.
Дочекалися. Наче кулак по всесвіту стукнув залп.
Другий, третій, а потім іще і ще.
А над нами небо луснуло наче віконне скло,
Аж земля підстрибнула, і трохи змінився ландшафт.
Смерть сиділа на бруствері. Більш немає. Змело.
Та зі стиснутих рук повернулася в серце душа.
«Що там, брате? Прийом? — Та все по плюсах, братан!
Так вломили, що вщент. І цілей більше нема!»
Що я ще відповім? Вклоняюсь тобі, арта!
Не дарма вас кличуть богами. Ой не дарма…»