Перед війною багато українців працювало за кордоном, а як тільки почалося вторгення багато з них повернулося в Україну захищати рідну землю. Серед них і Іван Койляк з Івано-Франківська. Він був водієм-далекобійником у престижній іноземній логістичній фірмі. Заробляв дуже пристойні гроші, мріяв започаткувати власний бізнес в Україні.
Коли почалось повномасштабне вторгнення росіян до України, він без роздумів вирішив повернутися на Батьківщину. Проте не одразу визначився, чим буде займатися та як допомагати своїй державі, адже не служив у війську.
Про Івана Койляка розповідає Арміяінформ.
“Спочатку, оскільки я був професійним водієм, подався у волонтери і возив гуманітарну допомогу на передову українським військовим. Там я побачив усі воєнні жахіття, що накоїли московити в українських селах і містах,” — розповідає чоловік.
За кілька тижнів 36-річний франківець записався до одного з добровольчих формувань місцевої територіальної громади. Спочатку добровольці підтримували порядок у місті, патрулювали та допомагали місцевим муніципалам і поліції.
Приблизно за місяць-півтора колеги-добровольці почали їздити на польові тренування, навчалися стрільби з пістолета та автомата, а потім і з іншого озброєння, — пригадує Іван. — Я теж їздив на полігон і, по суті, розумів, що незабаром ми теж поїдемо захищати Україну. Чесно — був готовий до цього, хоча і не зовсім розумів всього ризику та відповідальності, котрі мене чекали попереду.
На початку квітня практично весь особовий склад добровольчого формування записався до однієї з бойових механізованих бригад, котра на той час вже стійко та мужньо боронила українську землю. Новобранців одразу відправили на полігон, аби вдосконалити військову підготовку. Там Іван і здобув свою першу в житті військову спеціальність та позивний Vano — скорочено від свого імені.
Іван вшаштовує справжнє “нічне раллі” щоб доставити вантаж на передову
“Нині я водій у бойовому кулеметному взводі, котрий боронить українську землю на Донеччині, — каже Койляк. — Виконую бойові завдання з доставки боєприпасів, провізії та іншого важливого вантажу на передові позиції. Нещодавно мої друзі купили мені крутий та потужний позашляховик, власником котрого був англієць на ім’я Джон. Він добряче скинув ціну на автівку, коли дізнався, хто стане наступним її господарем. Тож і я дав своєрідний позивний машині — «Джон». Тепер він мій справжній друг та надійний товариш, котрий під час обстрілу чи на бездоріжжі доставить все необхідне на «нуль».”
Командир його підрозділу каже, що Іван справжній водій-професіонал, майстер своєї справи, тепер може брати участь у будь-якому престижному ралі:
“Йому доводиться в надскладних умовах доставляти на передові позиції найнеобхідніше, а інколи — й возити поранених, — каже командир взводу. — Доріг практично немає, все розбите та зруйноване. А про водіння вночі я взагалі мовчу, їздити в цілковитій темряві без приладу нічного бачення на свій страх та ризик — це, без перебільшення, героїзм.”